ДОНОРСЬКИЙ СТАЖ – 25 РОКІВ

10 Квітня 2020

Головна Новини Загальні новини

Місто Суми було б зовсім іншим, якби у ньому не було машинобудівного об’єднання. Протягом десятиліть машинобудівний завод був одним із тих стовпів, на яких ріс і розвивався обласний центр. І справа не лише у будівництві житлових кварталів і закладів інфраструктури, оздоровленні працівників і їх дітей. Ідеях винахідників. Завод – це ще й велика сім’я, де на першому місці знаходиться взаємна підтримка і допомога один одному. Не випадково на Сумському машинобудівному НВО народився і виріс найбільший донорський рух в Україні.
І хоча зараз кількість працівників на підприємстві стала набагато меншою, все ж серед них набагато більше Почесних і Заслужених донорів, ніж будь-де в Україні. І до них долучаються нові.
Ось і нещодавно Президент України Володимир Зеленський присвоїв звання Заслуженого донора ще трьом «фрунзенцям». Одна з них – машиніст крана цеху №4 Сумського машинобудівного НВО Наталія Соломяннікова.
На цій посаді Наталія Миколаївна працює 32 роки – з того часу, як прийшла на завод у 1988 році. На відміну від більшості сумських машинобудівників, вперше стала донором за межами заводу.
– Я була молодою дівчиною з села, ніколи не задумувалась про потребу в крові, – розповідає вона. А потім, коли доньці виповнилося три роки і її потрібно було віддавати в дитсадок, ми проходили комісію – і виявилося, що у неї великі проблеми з нирками. Нас поклали в лікарню. Там лежали і інші діти з мамами, у тому числі – й онкохворі. Ми познайомилися, багато спілкувалися – і я дізналася, що цим дітям потрібна кров, що від цього залежить їх життя. І в мене просто спалахнуло бажання врятувати їх. Так я і почала здавати кров у 1994 році. Потім дізналася, що багато моїх колег є донорами – і разом з ними брала участь у донорських днях. В 2007 стала Почесним донором, і ось тепер – Заслуженим. Здаю кров і досі, ось і зараз, коли в ній така велика потреба, хотіла допомогти – але прихворіла, тож довелося відкласти.
– Ви знаєте, скільки всього здали крові?
– Ні, в мене записано, але я ніколи не рахувала. Знаю, що крові більше, ніж плазми, бо майже все життя здавала саме кров у заводській поліклініці, і лише в останні роки – плазму.
Зараз Наталія Миколаївна продовжує працювати на заводі, а у вільний час із задоволенням займається випічкою, шиттям та в’язанням. Колись, у важкі 90-ті, це була єдина можливість гарно вдягати маленьку донечку – а нині можна створювати красу просто для душі. Адже прикрашати цей світ, робити його добрішим і радіснішим – це і є головне завдання Жінки.