Герої – вони поруч!

11 Лютого 2020

Головна Новини Загальні новини

Продовжуємо знайомство з найкращими творами літературного конкурсу «Червона лінія порятунку» та їх авторами.

У спільному конкурсі Сумського обласного центру служби крові та обласного центру позашкільної освіти та роботи з талановитою молоддю взяли участь понад 5 тисяч школярів області. Багато з них писали про донорство в цілому. А от 11-річний Артем Должков з міста Ромни, твір якого зайняв друге місце  у молодшій віковій групі, описав у своєму творі конкретного донора – літню продавчиню місцевого магазину.

Артем навчається у 5 красі школи №4 I-III ступенів м. Ромни 🏫. А у вільний час відвідує заняття гуртка «Юні садівники» Роменського ЦПО ім.І.Кавалерідзе. Втім, інтереси хлопчика набагато ширші:

– Ти давно займаєшся літературною творчістю?
– Давно, вже більше трьох років.
– А чому вирішив взяти участь у конкурсі?
– Я розповів про конкурс мамі, ми поговорили, мама багато розповіла мені про донорство, і я зацікавився цією темою.
– А ти знав раніше цю бабусю, про яку писав твір?
– Так, вона працює в магазині «Лавка», Але я не знав, що вона – донор.
– Ти сподівався на перемогу, чи вона стала сюрпризом для тебе?
– Це був справжній сюрприз!

Твір Артема – не просто цікава розповідь, а серйозна журналістська робота, справжнє дослідження теми, яке буде цікаве не лише ровесникам, а й дорослим. І можливо, стане для когось вирішальним аргументом на користь кроводачі .

ДОНОРИ – ГЕРОЇ СЕРЕД НАС

 Вперше про донорів крові мені розповіла моя мама. Виявляється, незважаючи на всі значні досягнення людини в медицині та біохіміі, виготовляти справжню людську кров в лабораторіях неможливо. А у світі безліч хворих, які потребують переливання справжньої донорської крові. Для них це єдиний шанс на порятунок.

 На щастя, є такі люди, які розуміють це, і саме вони здають свою власну кров у спеціальних станціях служби крові – стають донорами. Як це – ділитися чимось таким особливим? Що вони відчувають, коли віддають часточку своєї крові, ніби часточку життя, для інших? Мені здавалося, що донори дужі й сміливі, наче супермени з фантастичних фільмів та мультиків. Я розповів мамі про свої думки, а вона посміхнулася у відповідь і запропонувала познайомити мене зі справжнім донором.

💝 Я знаю бабусю Олю змалку. Вона працює в маленькому магазинчику неподалік від нашого дому. Бабуся Оля завжди усміхнена й лагідна, привітна до покупців. Коли ми з братом ходимо до магазину, вона частенько пригощає нас смачним морозивом. Тож коли я почув від мами, що бабуся Оля – заслужений донор України, я спочатку не повірив. А як же сила і міць супергероя? Бабуся ж така невеличка й тендітна! А мама відповіла, що справжня сила в серці й думках людини, в її доброті й милосерді. Потім ми разом з мамою пішли до маленького продуктового магазину бабусі Олі. І я вперше почув її розповідь про донорство.

🌷 «Вперше кров здала, коли мені виповнився 21 рік. Я тоді в Ромнах на гардинно-тюлевій фабриці працювала. Прийшли люди до нас в цех, розповіли, що є потреба в донорській крові. От і задумалась. Уявила отих хворих… Блідих… Особливо, діток… Жалко стало. Вирішила здати кров. Лікарі обстежили, сказали, що можна. А тоді так і повелося. Було, що й по чотири рази на рік здавала. Декілька разів родичі хворих людей приходили, особисто просили, бо в мене група потрібна була. Друга група з позитивним резусом. За раз по 250-300 мілілітрів брали. Організм потроху звик до здачі крові, почувалася добре. Так більше десяти років і збігло. Я ніколи не сумнівалася, що роблю неправильно, чи собі на шкоду. Завжди мені хотілось людям допомогти, от і допомагала як могла. Уявляла, як десь там в діток після переливання щічки рожевіють, і в самої на душі теплішало. 26 разів віддавала кров свою у службі переливання, мені посвідчення навіть видали. А як постаршала трохи, то лікарі заборонили здавати. Сказали, густина крові вже не та, досить…».

🎀 Після розповіді бабуся Оля на мить змовкає, а потім посміхається, гладить мене по голові й дає цукерку. Ми йдемо додому і я думаю про бабусю Олю. Уявляю, як від її руки тягнеться тоненька трубочка, по якій червоними краплинами тече кров – червона нитка надії і порятунку. А ще я думаю, що донори – справжні герої. Ні, не вигадані супермени, а справжні герої, які живуть серед нас, не вихваляються своїми подвигами, не відмовляються робити добро просто так, заради інших людей.

Я обов’язково розкажу своїм друзям та однокласникам про бабусю Олю, про важливість донорства і про переливання крові. А коли я виросту і буду мати міцне здоров’я – теж здам кров, яка стане у пригоді тим, хто її потребує!