«Кожна крапля крові на вагу золота»

11 Лютого 2020

Головна Новини Загальні новини

Шановні донори, ми продовжуємо публікувати твори переможців літературного конкурсу «Червона лінія порятунку», присвячені донорству і донорам, та знайомити вас з їх авторами.

У спільному конкурсі Сумського обласного центру служби крові та обласного центру позашкільної освіти та роботи з талановитою молоддю, підсумки якого були підведені у Всесвітній день донора, взяли участь понад 5 тисяч школярів області, які розкривали тему ставлення до донорства у віршованих та прозових творах.

Друге місце у старшій віковій групі одержав глибокий і проникливий твір учениці 10 класу сумської школи №18 Анастасії Рижкової. Анастасії – 14 років, і вже 5 років вона бере участь у різноманітних літературних конкурсах.

– Чому ти вирішили взяти участь у конкурсі творів про донорство?
– Я вважаю, що проблема донорства – дуже важлива у нашому суспільстві і хотіла б заохотити людей приєднуватися до участі у донорському русі.
– Ти цікавилася темою донорства раніше, до конкурсу?
– Я цікавилася, знала, що така проблема існує, що в Україні завжди не вистачає донорів. Але не знала, як я можу допомогти її вирішити. А конкурс дав мені таку можливість – розповісти про важливість донорства великій кількості людей. Я хотіла б, щоб прочитавши мій твір, люди задумалися над цією проблемою – і прийняли для себе рішення стати донорами.
– Ти сподівалася на перемогу?
– Ні, призове місце стало для мене несподіванкою. Я знала, що конкуренція буде дуже високою, в конкурсі беруть участь багато талановитих дітей. Тому більше думала не про перемогу, а про те, як принести користь.

ЧЕРВОНА ЛІНІЯ ПОРЯТУНКУ 
 Хто хоче приносити користь, той і з буквально
зв’язаними руками може зробити безодню добра.
Ф. Достоєвський

Вона втратила багато крові. Червоні плями розповзалися асфальтом, потопаючи в закам’янілостях землі. У багряній калюжі лежала дівчина; ще декілька хвилин тому вона поспішала туди, де вирує життя, де свято посмішки, назустріч сонцю. А тепер, розписана маківницями, захлинається болем, що нещадно рве тіло й душу.

Тоненькою червоною цівочкою з рота витиналася остання енергія, стікаючи униз, до землі, аби кров’ю споїти ненажерливих богинь долі. Перед очима то сонце, то темрява; у вухах то пронизливий шум гальм, то грізний свист вітру… Реальність змінюється легкими дотиками склепу забуття до свідомості. То день, то ніч… «Тримайся, ти ж сильна; тільки дихай, дихай…» Думки роїлися, розриваючи мізки. Поруч уже зібрався натовп мовчазних тіней. Хтось викликав швидку. Раптом ті залишки життя, які ще жевріли десь глибоко-глибоко всередині, відчули по-домашньому теплі обійми. «Мамо!..» Гарячі сльози матері, без перешкод подорожуючи знесиленим тілом, поглиналися кров’ю, що вирувала довкола. Цей солоно-гіркий присмак повітря… Вдих – і знову темрява…

Тим часом інша дівчина тільки оговталася після донорства. Вона тут не вперше й вже знає: що, як і куди. Лежачи із заплющеними очима, уявляла, як червоною лінією порятунку тягнеться до контейнера кров, яка згодом стане для когось початком нового життя. «Ви ж здаєте не вперше, що вас змушує повертатися сюди?» А дійсно, чого б це їй не сидіти вдома й насолоджуватися життям? Заплющила очі…Минуло вже 7 років, але в найстрашніших нічних жахіттях ще досі виринає з пам’яті шалений блиск, удар – і темрява. Вона відчувала, що помре, адже знесилена й замплямована кров’ю тихо чекала на випадкового перехожого. Ніч холодно обіймала темрявою, вітер лоскотав знеструмлені руки. Вона навіть не розрізняла, де реальність, а де містика уяви – усе навколо було закрито чорною вуаллю загадковості й примарності.

Цей солоно-гіркий присмак повітря… Він завжди там, де змішуються сльози та кров, де межа між життям і смертю напівпрозора, де перекреслюється доля. Прокинулася вона вже в лікарні, через деякий час після того, як їй перелили донорську кров, поновивши потребу організму.

Тоді, 7 років тому, під срібно-білим тиском скелі, пообіцяла допомагати таким же «улюбленцям талану», як і вона.
Саме до цієї лікарні привезли зблідлу й знесилену дівчину. Їй терміново потрібна була допомога – кожен ледве помітний порух міг виявитися останнім. На щастя, лікарі мали багряну сиворотку життя, яка зуміла б узяти реванш у битві зі смертю. Червоними цівочками кров вливалася в організм, готова боротися за відновлення втрачених сил…

Таких історій у світі мільйони й мільйони. Життя завжди непередбачуване: сьогодні ти смієшся, а завтра падаєш у безодню вічності. Кожна крапля крові на вагу золота; для когось це лише багряна пляма, а для іншого – останній шанс на порятунок. Донорство – це не безглузда данина моді чи порожня благодійність на публіку. Це – акція життя. Хто знає, можливо, завтра червона лінія порятунку знадобиться тобі… А сьогодні не втрачай часу – не дай останньому подиху ближнього злетіти зі спраглих вуст.