ЩОБ КОЖЕН У НАШІЙ КРАЇНІ ПИШАВСЯ СВОЇМ ГРОМАДЯНСТВОМ!

31 Березня 2020

Головна Новини Загальні новини

 Ви вже приготувалися брати участь у конкурсі «Давайте мріяти разом!», який триватиме у СОЦСК до кінця карантину? Тоді чекаємо ваших робіт у приватні повідомлення і починаємо знайомити вас із мріями учасників. Нагадуємо – мріяти можна про все, можна мріяти поодинці або разом з сім’єю, друзями чи цілим колективом, можна розповісти про кроки, які ви робите для втілення вашої мрії. Фото та відео вітаються!

💖 А сьогодні про свою мрію розповідає журналіст та координатор донорського руху Ярослава Березовська:
– Я дуже люблю мріяти, і роблю це постійно – власне, для мене це – спосіб мислення. З мрій виникають нові ідеї, нові напрямки розвитку. Звісно, мрії з часом змінюються – якісь здійснюються, якісь стають неактуальними – натомість з’являються нові.

🌴 Коли я гарно себе поводжу, я дозволяю собі помріяти про щось зовсім нездійсненне. Наприклад про те, як я їду на пару років, а може – і на все життя, до якоїсь тропічної країни 🏝. І там, під шум моря, у затишку пальм, вмостившись у зручне крісельце в купальнику, трішечки працюю – буквально, годинки дві-три (ну добре, чотири-п’ять, але не більше), і цього вистачає на оплату якоїсь халабуди з пальмового листя, їжі, серед якої переважають фрукти і морепродукти, і деяких розваг – екскурсії до найближчого міста, щоб відправити друзям пару сувенірів, споглядання веселощів місцевого населення, прогулянки на катері… І саме цим, а також купанням в океані та пішими прогулянками, я займаюсь увесь час, який залишається від роботи (дивно було б мріяти про те, як я у тропіках готую їсти, мию посуд і прибираю, правда?). Ще одна мрія, схожа по здійсненності – стати тревел-блогером. Розповідати людям про свої мандри і враження – в цьому закутку Рима є чудовий ресторанчик , де можна скуштувати найдавніші місцеві страви; на цьому острові біля Занзібару знаходяться найбільші плантації гвоздичного дерева і в сезон гвоздикою вкрито не лише підлоги і двори, а й узбіччя доріг та пасовиська, а оцей кораловий риф – справжня Мекка для дайверів, тут одних рибок водиться понад 700 видів! Я вмію гарно розповідати, чому б не зробити це професією?
Правда, такі мрії не витримують ні найменшої зустрічі з реальністю. Тому я дозволяю їх собі рідко і так, щоб ніхто не здогадався))

🌹 Більш реально в останні роки я мрію про власний будинок і багато собак у ньому. В квартирі це не дуже зручно. Звичайно, веселі ігри двох маленьких цуценяток алабая по 10-12 кг кожне – це чудова помста сусідам-меломанам з нижньої квартири за всі нічні прослуховування їх улюблених рок-треків. Але сусіди з бокових квартир залишаються неохопленими, підлога та ніжки стільців потихеньку зникають під дитячими зубками, а прогулянки на вулиці займають більшу частину дня! Тому я мрію про будинок з великим двором, де будуть жити найкращі у світі собаки. Вони братимуть нас із собою на виставки, обдаровуватимуть любов’ю і відданістю і даруватимуть гарний настрій. І при цьому ніхто не буде свердлити стіну о сьомій ранку, голосно включати музику о третій ночі та щодня влаштовувати п’яні посиденьки під під’їздом. Точніше, може, і буде, але далеко од мене. І звичайно, біля мого будиночка буде багато квітів (добре захищених від собак). Правда, посадить їх хтось інший – мене квіти не люблять, і де б я не намагалася їх посадити, виростають чомусь помідори)

🌹 Раніше я мріяла ще про те, що у цьому дворі, посеред квітів, собак і помідорів, ростиме наш маленький синок. Але мрія про маленького хлопчика, якого я буду вчити називати мене мамою, здійснилася раніше. Тепер це вже не мрія, а реальність. А я мрію, щоб йому скоріше виповнився рік, і я зможу знову здавати кров. Це дуже важливо для мене.

🇺🇦 Іноді мені стає соромно за те, що мрію я лише про здійснення власних бажань. І тоді я переходжу до глобальних питань. І головна моя мрія у цьому напрямку – щоб кожен громадянин нашої країни пишався цим громадянством! Щоб кожен українець знав, що держава його завжди підтримає у будь-яких кризах і катаклізмах, що в цій державі живуть найкращі у світі люди, які відомі на весь світ своєю чуйністю і людяністю. Що усі громадяни цієї держави намагаються допомогти – матеріально чи морально – тим, хто цього потребує, не полишаючи людей наодинці з проблемами, не намагаючись на цьому заробити, не компенсуючи власні страхи приниженням і агресією в бік інших. Що тут поважають усіх своїх співгромадян, незалежно від їх віку, статі, політичних та релігійних вподобань та кількості грошей. І ні про кого з них не говорять, як про худобу, що їх треба закрити, чи провчити, чи вигнати з власного дому, і всі вони мають право на власну думку та вільне її висловлення. Громадяни цієї країни моєї мрії дбають про свою землю, своє майбутнє і майбутнє країни – тому вони особливо поважають вчителів і лікарів, інженерів і будівників, вчених і винахідників. А виїжджаючи за кордон по роботі чи на відпочинок, вони порівнюють все, що бачать, зі своєю Батьківщиною, і кажуть: «Ні, у нас краще! У нас чистіше, у нас безпечніше, у нас добріші і привітніші люди, у нас більше зважають на закони, краще лікують, більше піклуються про дітей та стареньких… У нас краще ВСЕ – і ми рахуємо дні до свого повернення додому, бо там нас люблять і чекають».

💖 Навряд чи я доживу до здійснення цієї мрії. Але мені дуже б хотілося дізнатися, що вона таки стала реальністю. І жителі мого квітучого, чистого і розвиненого міста пишаються тим, що вони – українці!